Стаття в журнал. Правдиві факти чи туман в очі? - Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №12 м. Хмельницького

Вітаємо вас на сайті спеціалізованої загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №12 м. Хмельницького

меню сайту

Зарахування до школи

Шкільна документація. (Законодавча база)

Документи, якими керується школа

Атестація педпрацівників

Інформація для батьків

Педагогам

Учням

Класним керівникам

Загальні критерії оцінювання здобувачів освіти в 5-11 класах

Виховна робота

Методична робота

Благодійні акції

Початкова школа

Сторінка учителя-логопеда

Інклюзивне навчання

Бібліотека

Дистанційне навчання

ДПА

НМТ 2024

Безпека життєдіяльності

Харчування учнів

Правова допомога

Психологічна служба

Служба порозуміння

Соціальний педагог

Літопис школи

Репозитарій

Фінансова звітність школи

Доступ до публічної інформації

Річний план закупівель

Стаття в журнал. Правдиві факти чи туман в очі?

Перед кожними виборами звідусіль обрушується стільки різноманітної, часто суперечливої, інформації про кандидатів та їхні політичні сили, що пересічній людині розібратися складно. Є серед неї і чимало відверто маніпулятивної, за допомогою якої політтехнологи намагаються примусити особистість зробити той чи інший вибір.

Рейтинги кандидатів у президенти, припущення, хто займе пост керуючого України, передвиборчі програми усіх бажаючих обійняти цю посаду – це все ми часто бачимо на екранах телебачення. Чи дійсно всі почуті нами обіцянки стануть реальністю?

Ефективно і масштабно маніпулюванням своїх аудиторій займаються засоби масової інформації, зведені, у тому числі і за це своє вміння, у ранг «четвертої влади».

Основна відмінність пропагандистського маніпулювання свідомістю від інших видів впливу полягає в тому, що маніпулятор, впливаючи на людину чи групу, не залишає їм вибору. Особа часто не усвідомлює, що є об’єктом маніпуляції. Завдання пропагандистських заходів полягає в тому, щоб переконати людину, що вона діє на основі власного вільного вибору чи рішення. Але в такому випадку це ілюзія, не більше. Насправді ж людиною управляють, а її думками маніпулюють. Найпростіше це зробити, апелюючи до емоційного стану особи в обхід її критичного осмислення ситуації. Оскільки саме емоції є мотиваторами нашої поведінки, то, щоб викликати певну бажану дію людини, необхідно змінити її емоційний стан. Робити це можливо абсолютно різними способами. Можна, приміром, шантажувати, ставити ультиматуми, погрожувати штрафами і покараннями.

Якщо ж пропагандистський вплив на людину відбувається на емоційному рівні, поза її свідомим контролем, то жодні раціональні контраргументи в цьому випадку не спрацьовують. Відповідні прийоми відомі ще з давніх часів. У їх основі лежить феномен соціальної індукції (емоційного зараження). Справа в тому, що емоції і почуття, які ми переживаємо,– це здебільшого соціальні явища. Вони можуть поширюватися подібно епідемії, заражаючи водночас десятки і сотні тисяч людей та примушуючи маси «резонувати» в унісон. Ми – істоти соціальні, тож легко переймаємо емоції, що виникають у інших.

До прийомів маніпуляції можна віднести "Карфаген повинен бути зруйнований" – бездоказове повторення однієї й тієї ж думки так часто, що співрозмовник до неї "звикає" і приймає її як очевидну.

На думку соціологів, однією із провідних частин процесу впливу на громадян є політична реклама, тобто будь-якого формату пропаганда: відеоролики, плакати тощо. Це доволі добре діє на підсвідомість особистостей, і люди зосереджуються на яскравій обкладинці, не заглиблюючись у деталі. Чим частіше картинка з’являється перед нами, тим більша вірогідність того, що ми на неї звернемо увагу.

Закулісна робота політика не завжди схожа на ту картинку, яку глядачі бачать на телебаченні або про яку чують на мітингах. Вона штучно моделюється під електоральні запити суспільства, враховуючи нішу конкурентного середовища, яку можна зайняти, а також власні іміджеві, фінансові та ситуативні фактори.

Як приклад найпростішої політичної маніпуляції візьмемо окремий кейс, який стосується скасування депутатської недоторканності (хоча юридично мова йде про її обмеження). Аргумент перший – усі політики "ЗА". І ті, що відносять себе до провладних, і ті, що є опозиційними. Усі об'єдналися довкола змісту теми. Суть проблеми та підхід до її вирішення роз'єднали політиків.

Президент запропонував варіант вирішення питання з 2020 року, тобто скасувати депутатську недоторканність для парламентарів наступного скликання. Логіка досить проста, її можна пояснити кількома аргументами. Під час гри правила ніхто не змінює. Парламент є своєрідною опорою для президента, особливо в протистоянні з ще одним органом виконавчої влади – Кабінетом Міністрів України. Для внесення змін до Конституції, окрім 300+1 голос, потрібно ще рішення Конституційного Суду. Зважаючи на політичну кон'юнктуру, правовий аспект та міжвладні домовленості, позиція президента виглядає цілком життєздатною.

Свою окрему технологію маніпуляції використала Юлія Тимошенко. У мережі Фейсбук однопартійцями та симпатиками активно поширювалася заява від лідера партії "Батьківщина" про зняття з неї депутатської недоторканності. Повідомлялося, що відповідна заява була написана на прохання журналістів. Однак, якщо цю процедуру проходити в рамках закону і заявляти не для піару, а задля результату, то такий документ мав би бути написаний не на камеру, а на ім’я спікера парламенту, зареєстрований і переданий в апарат Верховної Ради для його опрацювання , а потім і голосування.

Якщо використовується ще й прийом напівправди: вливання завідомо неправдивої інформації в достовірні факти, то ймовірність маніпулятивного впливу на свідомість людей зростає в рази. Ілюстрацією до вищесказаного може бути шквал негативу, який в інформаційному просторі обрушується на кандидатів у президенти. Так, наприклад, Ярош, який свого часу мав мужність взяти на себе відповідальність за початок силового протистояння на Майдані, став ледве не кремлівським агентом, а весь його «Правий Сектор» – ледь не бандитами і диверсантами. Сюди ж можна віднести і різні «викриття» щодо Порошенка та Тимошенко, у яких пересічному громадянину відрізнити правду від брехні практично неможливо.

Не слід забувати, що інколи і люди насаджують свою думку іншим, і тут на користь кандидатів працює сарафанне радіо. Найчастіше такий процес спостерігаєтеся серед людей похилого віку, так як вони довірливі, наївні та вірять усім словам кожного.

Ще одним доволі новітнім засобом політичної реклами є явище direct mail, тобто відсилається лист конкретній людині від імені кандидата з проханням проголосувати саме за нього. Там обов’язково буде звернення до адресата на ім’я, по батькові та підпис відправника. Соціологи впевнені, що при отриманні такого листа великий відсоток того, що особа проголосує саме за цього учасника виборів.

Одну з провідних ролей маніпуляції відіграє чорний піар. Явище розповсюджене не лише в політиці, але й у різних сферах. Під цим означенням мають на увазі неправдиві слухи, які розповсюджуються досить швидко. Усі шукають компромат один на одного, у випадку відсутності такої інформації проявляють свою фантазію, рекламуючи брехню.

Стоїть питання щодо правдивості рейтингів обранців, які так часто транслюються на телеканалах. А соціологи пояснюють, що часто опубліковуються недостовірні результати соцопитування. Їх замовниками стають звичайно ж кандидати. Якщо джерело соцопитування має високі рейтинги, то велику суму вони платять за те, щоб бути в рядах перших, якщо рейтинги сайту низькі, то, відповідно, сума знижується.

Але траплялися випадки, коли замовниками одного з соцопитувань були самі журналісти, які хотіли перевірити реакцію суспільства на нового кандидата. Тобто обранець навіть не заявляв про участь у виборах, але в опитуваннях він фігурував уже давно.

Як бачимо, способів впливу на людей є дуже багато. Тож вчіться відрізняти правдиві факти від брехні, не піддавайтеся всіляким маніпуляціям, і тоді вибори принесуть гідні результати!

Олександр Катревич, Анастасія Малюк, Максим Васін, Ангеліна Карпенко, Діана Васильєва